Наявність тих або інших ознак рефлюкс-езофагіту залежить від ступеня розвитку захворювання. В даний час існує декілька його класифікацій. Так, відповідно до міжнародної класифікації захворювань, прийнятої в 1994 році в США, езофагіт проходить у своєму розвитку чотири ступені: A, B, C, D. Запущена форма захворювання, відповідна ступеню D, вимагає обов'язкового хірургічного лікування. У Росії прийнята інша класифікація, відповідно до якої воно також проходить чотири основних ступеня розвитку:

1 ступінь- наявність невеликого окремого пошкодження слизової оболонки стравоходу, розмір ерозії складає в даному випадку не більше 5 міліметрів;
2 ступінь- наявність в стравоході декількох ерозій, поступово зливаються в одну велику;
3 ступінь- формування виразок в нижньому відділі стравоходу, практично повна ураженні його слизової оболонки;
4 ступінь- хронічний перебіг захворювання, його ускладнення розвитком виразки, стеноз стравоходу.

Лікування рефлюкс-езофагіту


Наслідки рефлюкс-езофагіту (звуження стравоходу, відкриття внутрішніх кровотеч, розвиток раку або виразки) вельми несприятливі для хворого. Тому лікування захворювання слід починати на ранній стадії його розвитку. Основу діагностики становить ендоскопічне дослідження стравоходу, що дозволяє не тільки визначити наявність патології, але і встановити ступінь її розвитку. Відповідно до результату ендоскопії приймається рішення про лікування пацієнта. Основу лікування рефлюкс-езофагіту становить прийом антисекреторних препаратів (омепразол), що знижують кислотність шлункового соку, прокінетиків - спеціальних лікарських засобів (метоклопрамід), основний ефект яких спрямований на поліпшення моторики шлунково-кишкового тракту, антацидів (маалокс), що знижують негативний вплив соляної кислоти на слизову оболонку стравоходу. Прийом метоклопраміду позитивним чином позначається на роботі шлунка в цілому, даний препарат сприяє своєчасній евакуації його вмісту, підвищенню тонусу сфінктера, зниження кількості забросов їжі в стравохід. У результаті подібного лікування відбувається своєчасне рубцювання наявних на слизовій оболонці стравоходу ерозій. Регрес розвитку захворювання настає в 85% випадків подібного лікування. При відсутності позитивної динаміки медикаментозного лікування проводиться хірургічне втручання, основною метою якого є відновлення нормального функціонування сфінктера. Показанням до проведення операції є:

  • Безуспішність медикаментозного лікування;
  • Наявність ускладнень;
  • Розростання епітелію в стравоході (стравохід Баррета).

Лікування рефлюксу-езофагіту, як і інших захворювань травної системи, передбачає обмеження хворого у вживанні деяких продуктів і дотримання спеціальної дієти. У список заборонених продуктів потрапляють: вершкове масло, майонез, жирне м'ясо, шоколад, апельсини, лимони, мандарини. Хворим протипоказано вживання кави і навіть самого малого кількості алкоголю. Також рекомендується повністю відмовитися від паління, переїдання, прийому транквілізаторів, стежити за своєю вагою, уникати набору зайвих кілограмів, не вживати їжу перед сном, харчуватися порційно, по кілька разів на день. При дотриманні всіх лікарських приписів прогноз лікування сприятливий.

Читайте також:

Енциклопедія

Рефлюкс-езофагіт: симптоми, ступеня, лікування, дієта



Рефлюкс-езофагіт є захворюванням, при якому відбувається потрапляння вмісту шлунку (кишечнику) в стравохід, призводить до пошкодження його нижнього відділу, виникненню в ньому почуття печіння (печії) і порушення переварювання їжі. Дана патологія може виникати як симптом якогось захворювання системи травлення або самостійно.

Завдяки сфінктера, який розташовується в місці з'єднання шлунка та стравоходу, рефлюкс виникає дуже рідко і триває не більше п'яти хвилин. Такий стан вважається цілком нормальним. Відхиленням від норми є харчової рефлюкс, що повторюється щодня і триває не менше однієї години. До сприяючих до захворювання факторів належать: куріння, стреси, вживання алкоголю, зайва вага, зловживання деякими лікарськими препаратами, вагітність.

Симптоми рефлюкс-езофагіту


Симптоматика рефлюкс-езофагіту досить різноманітна за ступенем прояву основних симптомів і по їх тривалості. Характерна ознака розвитку захворювання - часта печія і кисла відрижка. Печія, під якою розуміється виникнення спонтанного відчуття печіння в надчеревній ділянці або області грудей, зазвичай з'являється після ситної вечері або обіду, при нахилі вперед або в нічний час доби. Відрижка може виникати також після прийняття їжі або вживання газованих напоїв. Печія і відрижка можуть супроводжуватися виникненням почуття «клубка в горлі». Позбутися від неприємних симптомів допомагає вживання теплої води, тому часто хворі, самі того не помічаючи, привчаються запивати їжу.

Практично всі випадки захворювання супроводжуються характерними для будь-яких патологій травної системи ознаками: важкість у шлунку, здуття, швидке насичення їжею. Подібні ознаки зазвичай прийнято називати одним терміном «дискомфорт в епігастральній області». Часто хворий не звертає на них належної уваги, вважаючи, що причиною їх є неправильне харчування, щоденні перекушування на роботі, суха їжа і т.п., тим часом захворювання продовжує прогресувати. Достеменно відомо, що частий викид вмісту шлунку в стравохід може стати причиною розвитку в ньому злоякісних новоутворень. Під час чергового закидання разом з їжею в стравохід потрапляє велика кількість ферментів шлунка, зокрема соляної кислоти, швидко роз'їдає його стінки. Утворені в результаті цього на стінках стравоходу ерозії поступово розростаються, приводячи в кінцевому підсумку до виразки або раку.

Ступені рефлюкс-езофагіту